Святая Покровонько
Покрий мою головоньку,
Покрий в ' ялим листочком,
Червоним платочком,
Покрий в ' ялою квіткою,
Білою намиткою... [9]
Саме покриття голови молодої символізувало її смерть як дівчини і
народження як жінки.
Проводили ось такі змагання-гадання. Десь на відстані на дереві
чіпляли рушник і вигукували:
Свята Покровонько, покрий головоньку,
Зрости барвінчик мені на вінчик! –
при останньому слові бігли по рушник – котра швидше схопить його,
то ш видше голова їй покриється. [7, 178].
А ще наші Предки спостерігаючи за Сонцем-Дажбогом, бачили як
воно заходить (вмирає) за Землю, яка його покриває. А вранці Земля-
Мати його народжує. Звідси – вічне воскресіння. І саме молодий-
князь на весіллі уподобається Дажбогу:
Між трьома дорогами, рано - рано,
Там здибався князь з Дажбогом,
- Ой ти Боже, ти, Дажбоже,
Зверни ж мені з доріженьки,
Бо ти Богом рід од року,
А я князем раз на віку,
Раз на віку в неділеньку. (Скорочено). [4]
Ось чому Земля для нас Покрова і Богородиця. Вона свята Берегиня
Роду нашого! І на життя вічно Роду нашого засівають зерно, як на
похоронах, так і на весіллі. І не дай, Боже, перебігти дорогу Хорсу
(човну-місяцю) на процесії – позбавишся духовної сили.
Особливо Покрова ушановується воїнами – охоронцями Землі
Рідної. Оскільки смерть чекає їх на кожному кроці, козак бере з
собою у похід грудку рідної землі, щоб вона оберігала його у
військовому поході. А коли трапиться, що смерть наздожене козака,
то побратими посиплять могилу землею, яку носив він біля грудей.
Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із Землі
зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде.
Яка поезія, яка магія давнього світогляду наших предків, що єднає
нас з рідними Богами! Тому ми є дітьми своїй Богів, а вони є нашими
родичами.