ніч буде оглядати "скотій Бог", якого називали Велесом. А тому
жодна тварина в цей вечір не повинна зазнати найменшої кривди й не
мусить бути крови. [4, 21]. Треба зазначити, що до Святого Вечора
продовжувався передріздвяний піст і скоромне можна було їсти
тільки з наступного дня. Аналогічні заборони були і щодо Великодня.
Дідух.
На різдвяні свята обов'язковим символом є Дідух, який
виготовляють з обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносили у
світлицю і ставили на Бабу – оберемок соломи, якою застеляють
долівку.
Добрий вечір! З Колядою!
Несемо жито з травою.
Дай, Боже, на жито уроду,
а на сіно погоду! [3, 214].
Дідух символізує культ роду предків.
Вважається, що добрі душі пращурів мають
оберігати посіви та врожай від всіляких бід:
повені, граду, бурі, вогню тощо.
Оскільки вважається, на час народин Сонця,
тобто на Різдво, духи пращурів з настанням
сутінків оселяються в помешканнях, то на їхню
честь і ставлять на почесне місце (покуті)
Дідуха, біля якого обов'язково мають бути кутя
та узвар, які є поминальними стравами.
Усі душі померлих вважаються святими, то мусили перебувати в
Раю. Тому і сніп носить другу назву "Сніп-Рай", "Дідух-Рай". [4, 24].
Велесова Книга повідомляє про ушанування Снопа:
"То Велес учив Праотців наших землю раяти і злаки сіяти, і
жняти віна - вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і
чтити його, яко Отця Божого" (ВК,8(2)); " І там оселилися і огнище
творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" (ВК,15б); " І
огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу
про нього" (ВК,24б). [2].
Напередодні Щедрої куті (з 31 грудня на 1 січня) Дідуха виносять з
оселі. В одних випадках його повністю спалюють в садку біля хати
так, щоб дим ішов на дерева і молили про добрий урожай, в інших –
обмолочують (солому все одно палять) і насіння змішують з тим,
яким засівають оселі на Новий рік або тримають до Благовісника і
змішують з посівним зерном.
Войтович В. Дідух