птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до
нас". [2, 242].
Лев Силенко ставить на 24 лютого свято Обрітенська неділя –
птахи обрітаються з Вирію. [3, 80]. Про обертіння пташок пише і
Василь Скуратівський. [4, 67].
Література:- Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. –
Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с. - Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – Кн. І, ІІ. –
К.: Обереги, 1994. - Священна книга обрядів. Требник. – Нью-Йорк: видавництво РУНВіри, 1991. – 112 с.
- Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
Вій
29(28) лютого
Напередодні старого Нового року ми ушановуємо Вія (Вия) – Бога
потойбічного світу. Вій одним поглядом вбиває людей і перетворює в
попіл міста і села; його убивчий погляд закривають густі брови і
з'єднані вії. І тільки у тому випадку, коли потрібно знищити ворожі
раті, або спалити вороже місто, піднімають йому вії вилами. Його
віки асоціюються з пічною заслінкою, яка дуже гаряча і її можна
зрушити стороннім предметом. Відгороджений від світла масивними
чорними віками, Вій нагадує Землю-піч, що горить всередині, чорну
ззовні. Всередині Вія-печі утримуються такі енергії, стикання з якими
рівнозначно долученню до Нижнього Світу, а значить – або смерть,
або безсмертя. [2, 43].
Вія нагадує святий Кас'ян, який схожий на людину, надмірно
сердитий, увесь в шерсті, вії і борода довгі, аж до землі, і весь
чорний. [3 , 56]. Кас'янові через вії погано бачити, і нечиста сила
підіймає йому вії гуртом. Ім'я Кас'ян пов'язане з кістьми мертвих. Вій
вважається одним із головних служителів Чорнобога, а також суддею
над мертвими.
Напередодні першого дня весни (у давнину Новий рік) запалювали
в печі священне вогнище, яке і символізувало Вія. Цій події
передувало за календарем паралельне свято Симаргла (Івана-Воїна),
коли мусили вперше на закінчення літа і початок осені розтопити піч.
1 вересня також вважається церковним Новим роком. Назва місяців
"березень" і "вересень" має спільні витоки, і пов'язана з Богом
Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово "вірш"
(вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком). А
Велес є опікуном поезії.