Література:- Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
- Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. –
Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с. - Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. –
Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с. - Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий
дух воїна. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – С. 28-35. - Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. –
http://www.svit.in.ua/sta/st30. - Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
- Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
Сорочини. Жайворонки
9 березня
Вважаємо це свято продовженням попереднього свята Лади (8
березня). Воно є основним ушанування весняного прояву Богині
Землі, адже збереглося в народній традиції.
На 9 березня христосівці поставили свято Сорок мучеників
Севастійських, яке, на думку Степана Килимника, перейшло з давньої
віри: "З святом 40 святих тісно пов'язане вірування, що найраніше
прилітають жайворонки з вирію, а в жайворонках то були душі дідів-
прадідів, що саме на весну прилітали на рідну ниву. Жайворонки – це
маленькі птички, що жили лише в полі. А тому й випечені
"жайворонки" – це була жертва польним духам, рожаницям, душам-
прадідів, опікунам нив." [1, 301-302].
Проф. Є. Онацький (Українська
Мала Енциклопедія, кн.2, ст.145,
Буенос-Айрес, 1958 р.) пише: "На
"Сорок мучеників" (9-го березня)
пекли з тіста пташків на честь
жайворонків, що ніби того дня
вилітали з вирію. Це була жертва
весні, яка в ріжних формах була
відома ще недавно в нас і в інших
слов'ян. Розносячи печених "жайворонків" діти співали веснянки.
Головний їх мотив – закликання весни." [1, 302].
Для нас важливо, що це давнє свято збереглося серед нашого
народу як ушанування весни і перших її сповісників – птахів, що
прилітали з вирію. Відповідно Мати-Земля з пробудженням природи
якби отримувала нове тіло. Далі подаємо опис свята за Василем
Скуратівським.