ОКО СВІТУ

з цих місць не зустрів він нічого, що змогло б його налякати. Проте сьогодні
Західний ліс був не таким, яким Ранд його пам’ятав. А чоловік, здатний
зникнути отак водномить, може водномить і з’явитися знову, можливо, на-
віть під самим носом Ранда.
— Батьку, не варто шукати. — Тем здивовано зупинився, а Ранд натяг-
нув глибше каптур свого плаща, приховуючи зашаріле обличчя. — Мабуть,
твоя правда. Який хосен шукати те, чого нема, а надто гаяти час, коли нам
треба чимшвидше дістатися селища і десь знайти прихисток від цього вітру.
— Так, а було би незле викурити люльку, — мрійно мовив Тем, — та
перехилити кухоль елю в затишному куточку. — Раптом його обличчя роз-
плилося у широкій усмішці. — А ти, гадаю, не від того, щоби спіткатися
з Еґвейн.
Ранд спромігся на вимучену посмішку. Серед усіх речей, які наразі обсі-
дали його думки, донька мера була аж ніяк не на першому місці. Наче йому
нема чим перейматися і без цього. Останнім часом, коли б вони не зустрілися,
вона незмінно примудрялася його спантеличити. Сама ж вона — і це було
найгірше! — схоже, навіть не помічала цього. Ні, він точно не хотів наразі
думати ще й про Еґвейн.
Юнак сподівався, що батько не помітив його замішання і страху, але
Тем раптом промовив:
— Не забувай про полум’я, хлопче, і про порожнечу.
Тем давно вже навчив Ранда цій незвичній вправі: сконцентруватися
на однісінькому пломінчику і спалити на ньому всі емоції, що тебе перепов-
нюють — страх, ненависть, гнів, — доки твій розум не спорожніє. Злийся
з порожнечею, казав Тем, і ти зможеш усе. Ніхто в Емондовому Лузі не казав
таких речей — лише Тем. І попри те Тем зі своїми полум’ям та порожнечою
щороку перемагав на турнірі лучників на Бел-Тайні. Ранд вважав, що цього
року і він матиме шанс на перемогу, якщо йому вдасться звільнити свій
мозок. Спогадування Тема про цей трюк означало, що він усе запримітив,
проте більше про це жодним словом не обмовився.
Тем прицмокнув на Белу, зрушуючи кобилу з місця, і батько із сином
пішли далі.
Старший чоловік ступав розмірено, наче нічого особливого не трапилося
і трапитися не може. Хотів би Ранд мати таку витримку! Він намагався ви-
кинути все зайве з голови, але в думках його знов і знов з’являвся вершник
у чорному.
Йому хотілося вірити, що Тем має рацію, що вершник існував лише
в його уяві, але він надто яскраво пам’ятав ненависть, яку випромінював
чужинець. Ні, хтось там справді був. І цей хтось бажав йому зла. І Ранд