ОКО СВІТУ

продовжував раз у раз озиратися, доки вони з батьком не опинилися серед
гостроверхих солом’яних дахів Емондового Лугу.
Селище розпочиналось одразу ж за Західним лісом, узлісся впритул
підступало до висілків, а окремі дерева забігли аж до сільських вулиць
і стояли між міцними каркасними будинками. Місцевість полого спускалася
на схід. Далі розкинулася клаптикова ковдра з ферм, ланів та пасовиськ,
розкреслених живоплотами, там і тут поплямована латками гайків та бай-
раків. Рівнина тяглася аж до Заплавного лісу, помережаного незліченними
ставками та потічками. Земля на захід звідси була не менш плодючою,
а пасовиська майже щороку вкривалися пишною травою, але ферми в За-
хідному лісі можна було на пальцях порахувати. Та й вони уривалися за
багато миль до Піщаних пагорбів, не кажучи вже про Імлисті гори, маківки
яких можна було розгледіти з Емондового Лугу, далеко над верховіттям
Західного лісу. Дехто стверджував, що ґрунт там занадто кам’янистий, так
наче саме Межи річчя всуціль не було всіяне скелями та брилами; інші ж
запевняли, що землі ці лиховісні.
Варто було возу проминути перші будинки, як він обзавівся гамірним
ескортом із дітлахів та собачих зграй. Бела незворушно трималася свого
курсу, не звертаючи уваги на галасливу дрібноту, що роїлася у неї перед
носом, бавлячись у квача та ганяючи обручі. Упродовж останніх місяців на
вулицях не чути було дитячого сміху, не видно було дитячих забавлянок.
Навіть коли холоди відступили, страх перед вовками утримував малечу
в чотирьох стінах. Мабуть, лише наближення Бел-Тайну нагадало їм про
ігри та розваги.
Близькість свята позначилася і на дорослих. Навстіж розчинилися ши-
рокі віконниці, і майже у кожному вікні вималювалася постать господині,
котра витрясала простирадла або вивішувала перини, перекинувши ті через
підвіконня. Байдуже, зазеленіють дерева чи ні, але жодна жінка не дозво-
лить Бел-Тайну розпочатися, не впоравшись із передсвятковим прибиран-
ням. На кожному подвір’ї було натягнуто мотузки, на яких порозвішувано
килими, і дітлахи, котрим не пощастило врятуватися втечею, зганяли на
них своє розчарування, лупцюючи бідолашні плетеними вибивачками. Чи
не на кожному даху балансував господар дому, перевіряючи, витримала
стріха зимову негоду чи треба кликати Кенна Буйє, покрівельника.
Тем безперервно зупинявся, аби перекинутися кількома словами із
зустрічними. Оскільки вони з Рандом кілька останніх тижнів безвилазно
просиділи у себе на фермі, сельчани цікавилися, як справи за межами
їхнього селища. Тем розповідав про шкоду від зимових буревіїв, що люту-
вали сильніше, ніж минулої зими, про мертвонароджених ягнят, про чорні
лани, на яких уже мала би зеленіти озимина, про голі пасовиська, про зграї