ОКО СВІТУ

— Доброго вам ранку, майстре аль’Торе. І вам, майстре Буйє. Хай осяє
вас світло. Мій татусь послав мене...
— Не сумніваюся, що він послав тебе у справі, — сказав Тем. — І не
сумніваюся, що ти вже його завдання виконав, адже ти не якийсь огинайло.
Добре, хлопці, чим скоріше ви перетягнете сидр до льоху майстра аль’Віра,
тим скоріше побачите менестреля.
— Менестреля?! — вигукнув Мет, зупинившись на півкроку, а Ранд
тієї ж миті запитав:
— А коли він тут буде?
За життя Ранд бачив лише двох менестрелів, котрі завітали до Межи-
річчя, та й то першого — ще сидячи на Темовому плечі. Тільки подумати,
що на Бел-Тайні буде справжнісінький менестрель, з арфою, з флейтою,
з купою оповідок, і всім, що до нього належиться... Емондів Луг згадуватиме
це Свято і через десять років, хай навіть на ньому не буде феєрверків!
— Дурня, — пробурчав Кенн, але замовк, перехопивши погляд Брана,
в якому проглядав увесь авторитет посади мера.
Тем зіперся на драбку воза, а лікоть вмістив на барилі з бренді.
— Так, менестрель уже тут. Майстер аль’Вір каже, що він наразі відпо-
чиває в його корчмі.
— Приїхав глупої ночі, наче так і треба, — осудливо похитав головою
корчмар, — гамселив у двері, доки розбудив усіх в домі. Якби не Свято, я б
сказав йому власноруч завести свою конячку до стайні і влаштуватися там
на ніч разом із нею, менестрель він чи не менестрель. Уявіть собі — при-
мандрувати отак, поночі.
Ранд здивовано вибалушив очі. Ніхто не подорожує вночі, а надто в такі
часи, як оце зараз, та ще й наодинці. Покрівельник знову прохарамаркав
щось, цього разу так тихо, що Ранд розібрав хіба слово чи два. «Божевіль-
ний» та «протиприродно».
— Але ж плащ на ньому був не чорний? — зненацька запитав Мет.
Бран розреготався, аж заколихався його чималий живіт.
— Чорний! Він мав на собі такий само плащ, як у всіх менестрелів, що
мені довелося бачити: латка на латці, і така мішанина кольорів, що годі
й уявити.
Ранд аж сам підскочив, почувши свій регіт, голосний, сповнений щи-
рого полегшення. Уявити собі, що жаский вершник у чорному виявиться
менестрелем, було кумедно... проте... Він збентежено прикрив рота рукою.
— Бачиш, Теме, — промовив Бран, — у нашому селищі цієї зими не-
часто можна було почути сміх. А тепер навіть плащ менестреля є хорошою
нагодою посміятися. Лише через це варто було витратитися і привезти його
сюди з Бейрлона.