І Тінь укрила Землю, і Світ розколовся на каміння. Океани від-
ступили, і гори розсипалися. Народи розсіялися по вісьмох краях
Світу. Місяць обернувся на кров, а сонце — на попіл. Моря кипіли,
і живі заздрили мертвим. Все було розтрощене, і все було втрачене,
окрім пам’яті, а надто одного спогаду, що панував над усіма. За-
лишилася пам’ять про того, хто приніс Тінь і Світотрощу. Й ім’я
йому було Дракон.
(З «Алет нін Таерін алта Камора»,
Світотроща.
Автор невідомий, Четверта Епоха)
І прийшло це тоді, аби минути, так, як приходило раніш і при-
йде знову: Морок важко вкрив землю і згнітив серця людей, і зе-
лене листя зачахло, а надія вмерла. І люди заволали до Творця,
промовляючи: «О Світло Небес, Світло Світу, дозволь Обіцяному
народитися з гори, як сказано у Про роцтвах, як це було у віки, що
давно минули, і буде знов у віки, що прийдуть. Дозволь Князеві
Ранку заспівати до землі, аби вона зазеленіла, а долини сповнилися
ягнятами. Хай рука Володаря Світанку захищає нас від Темряви,
хай величний меч справедливості боронить нас. Нехай Дракон знову
осідлає вітри часів».
(З «Чарал Дріанан те Каламон»,
Цикл Дракона.
Автор невідомий, Четверта Епоха)