гукають: "Іди, іди, суджений, кашу їсти!" або "Доле, Доле, йди до нас
кашу їсти!" – і б'ють по черзі макогоном у ворота.
Хлопці, що сидять у схованці, на кожну накличку подають
відповідні звуки. Їм нетерпиться, адже більшість з них цілий день не
їсть – щоб Доля послала гарну дружину. Голодують переважно ті
парубки, які мають намір невдовзі одружитися.
Коли ж закликання на кашу закінчується, юнаки почергово
заходять до хати, запитуючи:
- Добридень, пані-матко, вся чесна громадо і хато! Чи дозволите
завітати до оселі й привітати з Долею?
Отримавши дозвіл, хлопець переступає поріг, кладе хліб та іншу
їжу і каже: - Зі святом Долі, з добрим вечором, здоровенькі були. [3 ].
За вечерею молодь веселиться, співає пісень, в яких згадується про
Долю. Зразок старої коляди про Долю:
Закликав Господь у віконько; - Ой вийди, вийди, господареньку!
Господар вийшов, Богу ся вклонив: - Щоб мені Господь доленьку дав!
- Обозрися, господареньку,
Чи світить зоря на подвіроньку? - Вже вийшла та й засвітила,
Всю челядоньку розвеселила.
А за зоренькою доленька йде,
Стала вона ся допитувати: - Для кого ви столи стелете?
- Ми тут, Доленько, трійцю робили.
Трійцю з вощеньку до Божого домоньку.
Взялася допитувати: - Яку вам доленьку дати?
- Дай нам, Доленько, всім здоров'янько ,
Бо підемо в багаті домоньки,
Понесемо трійцю з вощеньку,
Поставимо на престолоньку.
Трійця буде ся світити,
Ми ся будемо Богу молити.
(М. Грушевський. Історія української літератури, т. І V- й, стор. 357).
[1, 217].
Після обрядової вечері влаштовують різноманітні ігри та забави.
Наприклад, зав'язують хлопцеві очі, а дівчата в різних кутках кімнати
подають голос: "Доля тут". Ловець мусить впіймати свою Долю.