Ранок Сварожий
Веснянка
1 березня
Літописи Київської Русі відраховували Нові роки від 1 березня аж
до кінця XV століття. Це початок весни, відновлення Яви – життя
природи. Початок Нового року в місячно-сонячному календарі
припадав на новий місяць (молодика).
В цей день проводжали Зиму , яка уявлялася стар ою, кістлявою,
згорбленою бабусею, уся в чорному, вилинялому одязі. Зима – це
богиня Смерті. Натомість закликали прихід Весни у вигляді гарної
молодої дівчини. Проводилися ігрища – розігрувалася суперечка між
Зимою і Весною, влаштовувалися змагання. Весні допомагали
обрядовим співом, і під кінець дійства під загальне весілля спалювали
солом'яне опудало, що символізувало Зиму:
Опудало Зими спалимо,
Весні шлях стелимо!
Пісень заспіваймо,
Весну закликаймо! [4, 144].
Збереглися також закляття Смерті і
Морозу, які промовлялися навесні:
Смерть з Морозом танцювала
Та за море десь пігнала,
Пішла собі Смерть у ліси,
Побіг за нею Мороз лисий,
І сидить там у темній норі
За водами у коморі.
Смерте, Смерте, не вертайся.
Ти, Морозе, не з ' являйся –
Сидьте си там не вертайте,
Нас пожитку не збавляйте,
Най нам Сонце далі гріє,
Жито, ярець скоро зріє. [3, 299].
В народі свято називається Явдоха. Як варіант, можна вважати
походження імені від появи Духа Яви. Що не протирічить
церковному ушануванню преподобної Євдокії. Це ймення за
народною традицією означало буквально "життєславна" і звучало як
Явдоня. Асоціюється це ім'я з покровительством земної природи і
знаменує пробудження життєвої сили землі.
Докія Гуменна наводить свідчення зі старогрецької віри, що там
була німфа Евдотея – дочка морського бога Протея. Вона допомагала