Доки шкаралупи пливуть до рахманів, кожна перетворюється на
яйце. Одного яйця, яке вони їдять протягом року, вистачає
двадцятьом праведникам.
На Рахманський Великдень годиться обливатися водою, щоб не
прис тали мерці, бо вони її бояться.
Отже, рахмани – це пращури. Люди ті благочестиві, живуть своїм,
відмінним од землян, життям, що може бути прикладом для всіх нас.
Звідси й прислів'я: "Постимо, як рахмани" – себто доброчистиво і
шляхетно. А саме такими й уявляють нащадки своїх далеких
пращурів. [2, 221-223; 4, 308-310].
Як повідомляє Степан Килимник, "Святкували Рахманський
Великдень в Україні на четвертім тижні по Великодні, у середу. Цей
день вважається святом, ніхто нічого не робить, не працюють селяни,
лише обходять худобу. Але в звичаї було на Преполовеніє їздити на
ярмарок. У деяких місцевостях на Рахманський Великдень печуть
паски та красять яєчка." [2, 223].
Рахманський Великдень – це середина між Великоднем і Трійцею
(7 шестиденних тижнів складає 42 дні, а половина триває 21 день) за
постійним календарем. На схемі восьмикутної зірки 15 квітня
припадає на вершину і вказує на схід, там де народжується Сонце і
знаходиться Рай слов'янський. У Триглаві (Тризубі) на свято вказує
середній зуб, що символізує Праву. Це Свято стихії Вогню.
Аналогічні свята річного циклу: 15 липня – Білобог, Вітрогон, 15
жовтня – Болотиха, 15 січня – Чорнобог, Отдання.
У г реко-ортодоксів це свято зі змінною датою, як і Великдень,
рахують свято наступним чином: 7 тижнів по 7 днів = 49 днів
(Трійця), але ділять хитро 50 днів (П'ятидесятниця) і виходить 25 днів
(Переполовення), яка по збігу також припадає на середу [1, 163-164],
як і 15 квітня.
Цікаво, що Рахманський Великдень відповідно до жидівського
календаря тотожний Песаху, що відзначають 15 нісана (15 квітня). [3 ,
323]. Тобто жидівський Песах не може бути тотожним Великодню (як
це намагаються подати дослідники церковного календаря), який за
соня чним календарем припадає на 25 березня (Благовіщення).
Література:
- Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-
Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с. - Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. –
Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с. - Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада,
- – 459 с.
- Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.