присутні покривають її хустиною, кінці якої прив'язують до кілочків;
вона мовби засинає. Взявшись за руки, подружки танцюють навколо
"сплячої русалки". Через деякий час "сплюха" прокидається, нагло
підстрибує, вливається у танок і б'є по руках присутніх. Гурт оживає
у дотепах, жартах, голосному сміхові. Після цього всі вертаються у
село з піснею:
Прилетіла зозуленька
З теплого лісочку
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
- Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька? - Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора. - Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала. [4].
Водіння Тополі чи Куста
Марина Гримич подає обряд "Водіння Тополі", що проводився в
Духів день (другий день Трійці). Дівчата обирали серед себе одну,
котра буде зображувати Тополю. Вона піднімала руки догори,
з'єднувала їх над головою. На них решта дівчат чіпляла намиста,
стрічки, хустки таким чином, що голови взагалі не було видно з-під
прикрас. Груди й стан "тополі" також прикрашали різнокольоровими
плахтами. Для того, щоб дівчина не втомилася тримати руки над
головою, до її тіла прикріплювали дві палички і зв'язували їх над
головою докупи. Прибравши Тополю, дівчата водили її по селу від
хати до хати. І в кожній хаті хазяїн мав почастувати дівчат.
Обійшовши всі хати, дівчата ходили полями. Замість дівчини-Тополі
могли використовувати деревце. Або робили дію, що називалася
"віха", "дуб", "явір", для цього могли використати хрест чи щоглу, що
прикрашалася зіллям. Біля цієї "віхи", що ставилася на галявині в селі
чи поруч, і влаштовували народні гуляння: танці, співи, ігри. [1, 25].
Або на високу жердину насаджували колесо з возу, прикрашене
зеленню, квітами, стрічками. [5, 72].
Світлана Творун повідомляє, що дівчата водили Тополю під
супровід пісні: