"Відвіновані (одружені) дочки ішли по службі Божій з вітанням до
свої матерів. Зносили дарунки, страви, і під воротьми починалося:
Гой хто в цім гнізді? Сива голубка.
Рано вставала, дзьобиком пряла.
Дзьобиком пряла, крильцями ткала –
Своїх маленьких потят вбирала,
Своїх маленьких потят вбирала,
Та й на дорогу їх споряджала,
Та й на дорогу їх споряджала,
Крилом сивеньким сльозу втирала,
Крилом сивеньким сльозу втирала,
Та й у віконце їх візирала.
Та й у віконце зранку до ночі –
Крилом втирає сумненькі очі.
Не плач голубко, та й не дивися –
По сходах з ганку до нас спустися,
Стрічай велику свою родину.
Стрічай родину та й дяку Богу,
Що всі знайшли ми до тя дорогу.
Починалося застілля, а за довжелезним столом кожен розповідав
про своє життя-буття." [4, 170-171].
Припускаємо, що свята ушанування Рожаниці (Матері-Землі) на
Русі припадало на 8-9 чи сла кожного початку сезону року. Чотири
Рожаниці відповідно мали бути дружинами Сварога (тобто Рода у
чоловічому прояві), можливо через це у мусульман дозволяється
офіційно мати чотири дружини. Святкувалося свято на зразок
Різдва Сонця, починаючи з вечора і наступний день. На 8-9 вересня
шанували найстарший прояв Рожаниці – Мару. В цей період
природа завмирала, тому Мару часто ототожнюють зі смертю. В
той же час Землю засівали озиминою – починалося нове життя.
Дивіться свято Ганни (8-9 грудня) і Лади (8-9 березня).
Література:- Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-релі г.
моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с. - Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V
(Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с. - Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. –
Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с. - Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993.