І ПРОКИНЕТЬСЯ ЛЕВІАФАН 21— І зара’ пацанчі всі нові. Накладні трати. Я на дні.
— А Бомі?
Дівчина неквапливо зміряла Міллера поглядом знизу догори —
черевики, коліна, капелюх із вузькими крисами. Міллер гмикнув,
а тоді легенько відштовхнувся від стільця — за такої низької гравіта-
ції вистачило одного руху, аби поволі стати на ноги.
— Він засвітиться, кажи, що я питав, ке сі?
— Комо но? — розвела руками дівчина. « А чого ж не сказати?»
Зовнішній тунель мав білі стіни — там, де їх не вкривав шар
бруду. Десять метрів завширшки, ледь помітно закручується вгору
з обох боків. Білі світлодіоди навіть не намагались імітувати денне
світло. Десь за пів кілометра від них хтось вгатив у стіну з такою си-
лою, що крізь діру було видно скелясту породу — і пробоїну досі не
залатали. Певно, не залатають ніколи. Це були глибинні рівні, по-
під самим центром обертання. Туристи сюди не забрідали.
Гевлок попрямував до їхнього автокара першим, високо підстри-
буючи на кожному кроці. Він рідко бував так високо, де гравітації
майже нема, — тож навіть ходив незграбно. Хоча й Міллер мусив
зізнатися, проживши все життя на Церері, що ефект Коріоліса на
найвищих рівнях міг і його самого часом вибити з рівноваги.
— Ну то як? — запитав Гевлок, набираючи код місця призна-
чення в панель автокара. — Розважився?
— Гадки не маю, про що ти, — відповів Міллер.
Електричні мотори прокинулись і загуділи, спрямовуючи авто-
кар углиб тунелю. Колеса зі спіненої гуми легенько попискували.
— Про те, як ти продемонстрував землянинові вашу позаземну
балачку. Я й половини не розібрав.
— Ні, друже, це не поясани виключали з розмови землянина —
це біднота виключила з розмови освіченого розумаку. І якщо так на
це подивитись, то я й справді розважився.
Гевлок розреготався. Він не ображався, коли з нього кепку-
вали, — завдяки цій рисі майстерно опановував командні види
спорту: футбол, баскетбол, політику...
Міллер грав у них відстійно.
Церера, портове місто Поясу та зовнішніх планет, мала в діа-
метрі двісті п’ятдесят кілометрів, а всередині — нескінченні шари
тунелів над тунелями, протяжністю десятки тисяч кілометрів. Ціле
покоління найкращих інженерів промислового концерну «Тайко»
половину життя ламало голову над тим, як розкрутити цей плане-
тоїд до відцентрової сили у 0 , 3 g — вони й досі неабияк бундючили-
ся щодо цього. Тепер Церера вміщувала понад шість мільйонів