І ПРОКИНЕТЬСЯ ЛЕВІАФАН 25вас зі станції. Не розриваю основний контракт. Це просто послуга,
яку дехто на Землі пообіцяв одному з наших акціонерів.
— Ага, ми вже виконуємо забаганки акціонерів?
— Ви виконуєте, так, — відрізала Шаддид. Її голос позбувся ла-
гідності й примирливості. А очі були кольору мокрого каменю.
— Ясно. Виконую.
Капітанка Шаддид узяла планшетний термінал. Міллер поко-
пирсався під полою плаща, дістав свій планшет і прийняв вузько-
спрямовану передачу. Що б там не містилося, Шаддид не хотіла
пускати це у спільну мережу. На планшеті Міллера з’явився новий
каталог, підписаний «ДЖМАО».
— Справа загубленої донечки, — почала Шаддид. — Аріадна
і Джулс-П’єр Мао.
Ім’я було знайоме. Міллер поводив пальцями по екрану свого
термінала.
— Торгова компанія «Мао-Квіковскі»?
— Вона.
Міллер стиха присвиснув.
Якщо «Маоквік» і не належала до десятка найбільших корпо-
рацій Поясу, то до найбільших п’ятдесяти потрапляла достеменно.
Напочатку це була юридична контора, яка займалася справою епіч-
ного краху міст-дирижаблів на Венері. Гроші, зароблені на цьому
позові десятки років тому, вони вкладали в розширення і диверси-
фікацію — найбільше в міжпланетні перевезення. Тепер корпора-
ція могла собі дозволити не залежати ні від кого — її штаб-квартира
дрейфувала космосом між Поясом та внутрішніми планетами із
величчю круїзного лайнера стародавніх океанів. Сам факт того, що
Міллер знав про них так багато, означав, що вони мали достатньо
коштів, аби відкрито купувати і продавати людей на кшталт його
самого.
Міллера щойно купили.
— База на Місяці, — вела далі Шаддид. — Усі права і привілеї гро-
мадянства Землі. Але тут мають багато складів.
— І вони загубили доньку?
— Паршива овечка. В університеті зв’язалася з організацією, ві-
домою як «Фундація нових горизонтів». Студенти-активісти.
— Ширма ОПА, — кивнув Міллер.
— Пов’язані з ними, — виправила його Шаддид.
Міллер не став заглиблюватись у питання, але всередині зажев-
рів вогник цікавості. На чиєму боці опиниться капітанка Шаддид,
якщо нападе ОПА?