(хоч помірно) різноманітити синонімічну бідність мови Мелорі, — дбаючи про
українського читача, що повинен осилити майже тисячу сторінок роману.
Водночас цей перекладач щиро вірить: якщо його читачеві таки вистачить
снаги подолати довжини й повтори розповідей про численні поєдинки й турніри
в книгах про Трістрама та Ізольду, його буде сторицею винагороджено висо-
кою містикою оповіді про пошуки Святого Ґрааля і справжнім драматизмом,
динамікою та трагічністю завершальних книг про любов Ланселота і Ґвіневери
та про смерть Артура.
І нехай тоді цей читач, дійшовши до заключних речень: «Я прошу всіх вас,
шляхтичі та шляхтянки, що прочитали цю книгу від початку й до кінця,
молитися за мене, поки я живий, щоб Господь послав мені жадане визволення.
А коли я помру, то прошу молитися за мою душу», — виконає це прохання
розбишаки, лицаря, в’язня й письменника сера Томаса Мелорі.
Максим Стріха