За народними уявленнями, полазник обов'язково приносить щастя й
багатство на увесь рік, здоров'я, щедрість ниви, щасливий шлюб або
вдалі пологи, багатий приплід у господарстві. Тому до перших
відвідувачів ставилися з побожністю.
Ввечері люди зі священиком йдуть до криниці освячувати воду,
набирають джерелицю і в храмі чи вдома перепускають її через
вогонь. Така вода є священною і вельми помічною від усяких хвороб.
Нею можна також відганяти недобрі сили чи причаровувати хлопців.
[3 ].
Степан Килимник про свято робить наступні висновки: "На
Введення вводиться зима та "лазять" полазники. В деяких
місцевостях замість Введення кажуть "Видіння" (праведні душі
приходять дивитися на своє тіло), в інших Введення називають
"полазником" і до цього часу – "День полазника". Ці останні точки
піддають думку, який був зміст передхристиянського цього свята: –
введення зими; прощання з старим роком, освячення вод,
спогадування покійників." [2 , 210].
Література:- Введення в Храм Пресвятої Діви Марії. – https://uk.wikipedia.org.
- Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V
(Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с. - Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Доля
24 листопада
За народними уявленнями образ Долі – неопредметнене явище, яке
супроводжує людину в усіх її діях: допомагає чи, навпаки, завдає
прикрощів. Відтак, у тяжкі години люди звертаються за допомогою
до власної долі:
Ой піду я до Дунаю,
Гукну - крикну непомалу –
Обізветься моя доля
На тім боці моря.
Найперше до своєї долі звертаються дівчата, щоб вона ощедрила їх
щасливим подружнім життям, та жінки, в котрих не склався
родинний затишок. На це свято люди йдуть до храму і ставлять
свічк и за добру Долю.
У цей день дівчата збираються на вечорниці ворожити. Останнім
дійством ворожінь, якого з особливим нетерпінням чекають хлопці, є
"Кликання судженого до каші" або "Закликання Долі до каші".
Насипавши в миску заготовлене їство, дівчата виходять на двір і