Не складно побачити, що ці знайдення трапляються на міжсезонні
дні за одним принципом, коли має ушановуватися сонячне божество.
Треба припустити, що 1-ше знайдення повинно бути 24 листопада.
Ми не змогли віднайти народної назви цього свята. Тому вводимо
умовну назву "Живий Вогонь". Так як Вогонь є зародком Сонця і дає
людині життя, зігріваючи у холодну пору.
Михайло Тиводар приводить такі свідчення ушанування Живого
Вогню в Карпатах:
З обрядами вигону худоби на полонини пов'язана традиція
добування вогню тертям чи викрешуванням ("живої ватри"). Його, як
правило, добував "ватаг". З такого вогнище не дозволялося
розпалювати вогонь на сусідні х стійбищах, топтати ногами, загрібати
палками тощо. Щоб не хворіли пастухи, вони скакали через "живе"
вогнище, а щоб захистити тварин од хвороб, їх проганяли через
ватру.
"Живий" вогонь підтримували протягом усього полонинського
сезону. При переході на іншу полонину його переносили. Викрадення
чи згасання вогню вважалося великим нещастям для людей і худоби,
бо, за народними уявленнями, "живий" вогонь розпалював Бог. Коли
таке траплялося, то, у відповідності до вимог народних вірувань, у
жертву вогню приносилась вівця. Її різали, варили і поїдали пастухи
та присутні на стійбищі господарі. Після того як м'ясо жертовної вівці
повністю з'їдали, "ватаг" починав добувати нову "живу ватру".
Повсюдно в Українських Карпатах відомо чимало таких обрядів і
вірувань, які відрізняють "живу ватру" серед інших вогнів. Все це
свідчить, що у місцевого населення збереглос я чимало дійств з
"живими" вогнями, які пов'язані з ранньослов'янським культом
Сонця. [2, 39].
Література:- Усікновення чесної голови св. Івана Христителя вшановують 11 вересня православні та
греко-католики. – http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/31568. - Тиводар М.П. Весняні скотарські свята, обряди та вірування населення українських
Карпат (друга половина ХІХ – середина 40-х років ХХ ст.) // НТЕ. – 1990. – No 5. С. 32-39.