ОКО СВІТУ

— Можете сміятися скільки завгодно, — буркнув Кенн, — але без тепла
земля не завруниться, і до жнив багато комор спорожніють. Наступної зими
в Межиріччі не залишиться нікого, крім вовків і круків. І то ще добре, якщо
наступної. Можливо, ця була останньою.
— Ну, і що все це має означати? — різко промовив Бран.
Кенн дивився на них похмуро.
— Я доброго слова про Найнів аль’Міру не скажу. Ви це знаєте. По-
перше, вона ще надто мала, аби... але не в цьому річ. Жіноче Коло, схоже,
дибки стає, коли Рада Селища хоч словом прохопиться про їхні справи,
а до наших справ вони пхають свого носа, коли їм тільки заманеться, а так
буває майже завжди, чи принаймні так здається...
— Кенне, — не витримав Тем, — до чого ота твоя балачка?
— До чого, аль’Торе? Спитай Мудриню, коли закінчиться зима, і вона
розвернеться й піде геть. Може, вона не хоче ділитися з нами тим, що чує
у вітрі. Може, вона чує, що ця зима не скінчиться ніколи. Може, вона три-
ватиме, аж допоки Колесо обернеться і настане кінець Епохи. Ось у чому
тут сенс.
— А може, вівці почнуть літати, — відказав на це Тем, а Бран здійняв
руки до неба.
— Хай Світло береже мене від дурнів. Кенне, ти належиш до Ради Се-
лища, а наразі поширюєш тут коплінівську маячню. Послухай, що я тобі
скажу. У нас і так проблем по саме горло, а ти...
Хтось шарпнув Ранда за рукав і зашепотів йому у самісіньке вухо, від-
вертаючи увагу від суперечки старших чоловіків:
— Ходімо звідси, Ранде, поки вони сперечаються. Інакше до роботи
припряжуть.
Ранд поглянув униз і мимоволі посміхнувся. Мет Коутон присів за віз-
ком, склавшись удвічі, наче той лелека, аби його не помітили Тем і Бран
із Кенном.
Карі очі Мета, як завжди, пустотливо поблискували:
— Ми з Девом упіймали величезного старого борсучиська, і він стра-
шенно ремствує, адже ми витягли його з нори. Ми збираємося випустити
його на Галявині і подивитися, як дівчата кинуться врозтіч.
Ранд посміхався тепер від вуха до вуха. Йому ця витівка вже не зда-
валася такою кумедною, якою здалася би рік тому, але Мет, схоже, ніколи
не подорослішає. Він кинув погляд на батька. Чоловіки, звівши голови
докупи, продовжували говорити всі водночас, поринувши у дискусію. Він
теж заговорив стиха:
— Я обіцяв батькові допомогти вивантажити сидр. Я знайду тебе пізніше.