ОКО СВІТУ

— Матері завжди лякають дітей Відступниками, — відрізав Ранд, — але
діти зазвичай це переростають. Якщо вже ти завів про це мову, то чому,
наприклад, не Людина Тіні?
Мет глипнув на нього:
— Я не пам’ятаю. Коли я востаннє так перелякався... Ні, я взагалі ніколи
ще так не лякався, і не соромлюся зізнатися в цьому.
— Я теж. Батько вважає, що мене наполохали тіні між деревами.
Мет похмуро кивнув й обіперся об колесо візка.
— Мій татусь поставився до цього так само. Я розповів Деву та Еламу
Довтрі. Відтоді вони зиркають навсібіч, як ті соколи, але нічого такого не
бачили. Елам вирішив, що я спробував його розіграти. Дев гадає, що то був
хтось із Таренського Перевозу — прокрадався поцупити вівцю чи курку.
Куроцап, отакої! — Він ображено замовк.
— Хай там як, а може, це і справді якась дурниця, — помовчавши, віді-
звався Ранд. — Може, це й справді вівцекрад. — Він спробував подивитися
на це такими очима, проте уява намалювала йому вовка, що заступив місце
кота біля мишачої нірки.
— Не знаю, але мені не сподобалося, як він на мене дивився. І тобі,
схоже, теж, судячи з того, як ти смикнувся, коли я заговорив до тебе. Мусимо
комусь про це розповісти.
— Мете, але ж ми вже розповіли — і ти, і я, — і нам не повірили. Не-
вже ти гадаєш, що нам удасться переконати майстра аль’Віра в існуванні
цього типа, якщо він його не бачив? Він відішле нас до Найнів, щоби вона
подивилася, що з нами не так.
— Але ми ж обидва його бачили. Ніхто не подумає, що й тобі, і мені він
просто примарився.
Ранд енергійно почухав потилицю, не знаючи, що сказати. Мет був
осудовиськом на все село. Небагатьом поталанило уникнути його витівок.
Його згадували щоразу, варто було шелепнути у калюжу мотузці з пранням
чи попрузі розстебнутися на півдорозі. І неважливо, що Мета не було видко
поблизу. Ніхто нічого доброго від нього не чекав.
Трохи згодом Ранд проказав:
— Твій батько вирішить, що це ти мене намовив, а мій... — він кинув
погляд поверх візка туди, де продовжували розмовляти Тем, Бран та Кенн,
і стикнувся очима з батьком. Мер усе ще вичитував Кенна, який наразі
слухав того, зберігаючи похмуре мовчання.
— Доброго ранку, Метриме, — привітно мовив Тем, посуваючи одну
діжку із бренді ближче до краю візка. — Бачу, ти прийшов допомогти Ранду
з цим сидром. Молодець!
Мет скочив на ноги при першому слові Тема і наразі задкував потроху.