ОКО СВІТУ

у жилах заструмила кислота. Він повалився назад, гепнувшись головою об
кам’яну підлогу, і голова відбилася від неї на подобу м’яча. Серце викалату-
вало, намагаючись вирватися з грудей, і з кожним його ударом нова хвиля
полум’я проходила крізь тіло.
Він безпомічно бився у конвульсіях; біль перетворив його череп на
агонізуючу сферу, яка, здавалось, ось-ось вибухне. Хрипкі крики стократ
відлунювали палацом.
Повільно, дуже повільно біль почав відступати. Цей відплив, здавалося,
тривав тисячі років, а коли завершився, Льюс Терін залишився лежати,
сіпаючись, намагаючись ковтнути повітря пошерхлим горлом. Здавалося,
минула ще тисяча років, доки він спробував підвестися, відчуваючи, що
м’язи перетворилися на драглі, і спромігся нарешті стати навкарачки. По-
гляд його впав на золотоволосу жінку, і з грудей його вирвався крик, тися-
чократ несамовитіший за ті крики, що лунали раніше. Хитаючись, ледь не
падаючи долілиць, він поповз до неї. Він схопив тіло в обійми, і на це були
потрачені всі його сили. Руки у нього тремтіли, коли він відкинув золоте
волосся з обличчя і глянув у її широко розплющені очі.
— Іліено! Світло, допоможи мені... Іліено! — Він припав до неї, нама-
гаючись захистити її своїм тілом, ридаючи ридма, як людина, якій більше
нема що втрачати в цьому житті. — Іліено, ні! Ні!
— Ти можеш повернути її, Родичевбивце. Великий Володар Темряви
може повернути її до життя, якщо ти служитимеш йому. Якщо ти служи-
тимеш мені.
Льюс Терін підвів голову, і чоловік у чорному мимоволі позадкував на
крок від його погляду.
— Десять років, Зраднику, — шелеснув Льюс Терін, так іще шовково
шелестить клинок, коли його вихоплюють із піхов. — Десять років твій
хазяїн занапащає світ. А тепер ось це. Я...
— Десять років! Ти, жалюгідний недоумку! Ця війна триває не десять
років, а як світ світом. Ми з тобою билися тисячу разів, з кожним обертом
Колеса, тисячу тисяч разів, і битимемося доти, доки час помре і востор-
жествує Тінь! — останні слова він прокричав, піднісши стиснуту в кулак
руку, і тепер прийшла черга Льюса Теріна відсахнутися, важко дихаючи,
від вогняного спалаху в очах Зрадника.
Льюс Терін обережно опустив Іліену долу, ніжно пестячи кінчиками
пальців її волосся. Коли ж він підвівся, то хоча сльози і застилали йому очі,
у крижаному голосі лунав метал:
— За те, що ти скоїв раніше, Зраднику, тобі немає прощення; але за
смерть Іліени я знищу тебе, знищу так, що тобі не допоможе твій хазяїн.
Готуйся до...