Смерть Артура

ані кревним родичем, та добре бачу нині, що ви — ще вищої крові, аніж я гадав».
І тоді сер Ектор розповів йому все, як його було взято на виховання, з чиєї волі,
як привіз його Мерлін. І тяжко застогнав Артур, коли зрозумів, що сер Ектор не
був йому батьком. «Сер, — спитав сер Ектор Артура, — чи будете ви мені ласкавим
і добрим володарем, як станете королем?» — «Інакше буде мені ганьба, — відпо-
вів Артур, — бо вам я понад усіх на світі зобов’язаний, а також моїй добрій пані
та матері вашій дружині, яка наче власну дитину плекала мене й доглядала;
і якщо навіть з волі Божої зроблюся я королем, як ви кажете, то можете про-
сити в мене всього, що мені під силу, і я не відмовлю вам; Боже збав, аби я вам
колись відмовив». — «Сер, — промовив сер Ектор, — я проситиму у вас тільки
про те, аби ви призначили вашого молочного брата сера Кея сенешалем^19 усіх
ваших земель». — «Це буде зроблено, — відповів Артур, — присягаюся власним
життям, і ніхто інший не посяде тієї служби, поки він та я будемо жити». По-
тому пішли вони до архієпископа і розповіли, як той меч було видобуто і хто це
зробив. А на дванадцятий день^20 зійшлися ще раз усі барони, аби той, хто схоче,
спробував видобути меча. Та всі старалися марно, і тільки Артур знову зумів
це зробити; і тут багато значних лордів запали у гнів і казали: «Буде велика
ганьба всім нам, як королівством правитиме хлопець, народжений без висо-
кої крові в жилах». І почалася велика чвара, і вирішено було відкласти усе до
Стрітення^21 , коли всі барони зберуться знову. І десятьом лицарям наказано
було вартувати той меч удень і вночі; тож вони зробили шатро понад каменем
і мечем, і повсякчас вартували по п’ятеро. І на Стрітення з’їхалося ще більше
значних лордів, що намагалися заволодіти мечем, але кожен — марно. І все
те, що зробив Артур на Різдво, зробив він і на Стрітення, і видобув того меча
без зусиль, і розгнівилися барони тяжко, і відклали все до світлого свята Ве-
ликодня. Та, як робив Артур усе доти, так зробив те і на Великдень, але однак
деякі з найзначніших лордів лютували, що Артур королюватиме над ними,
і відклали все до Клечальної Неділі^22. І тоді архієпископ Кентерберійський, за
Мерліновим напучуванням, звелів зібрати найкращих, які тільки є, лицарів,
тих лицарів, яких король Утер Пендраґон за життя найбільш любив і яким
найбільш вірив; і приставлено було до Артура таких лицарів, як сер Бодуїн
Бретонський, сер Кей, сер Ульфіус та сер Брастіас; і всі вони, а також багато
інших повсякчас були із Артуром аж до Трійці.