Все ж осн овні дійства належать парубочим та дівочим Миланкам.
Хлопці вибирають з-поміж себе найудатнішого витівника,
переодягають його в жіночі лахміття, і він виконує роль Миланки.
Крім того, добирають ще й інших персонажів. Вийшовши на вулицю,
починають з жартів: "Ведмідь" запрошує у танок, "Коза" грає на
скрипці, а "Журавель" вибиває на бубоні. Трохи побавившись, ватага
йде в оселі, де є дівчата.
Заходячи в оселю, хлопчача ватага, робить шарварок. Особливою
невпосидливістю відзначається Миланка – вона розкидає сміття,
заглядає в мисник, щоб відшукати глечик з молоком і помазати ним
причіпок, а тому господарі заздалегідь приховують всяке
господарське начиння від шкідливої Миланки. Гурт у цей час
приспівує:
Наша Миланка качура пасла,
Заким вечірня зоря не згасла.
А як вечірня зоря згасла,
Наша Миланка качура напасла.
Віддарувавши міхоношу, хлопців запрошують до столу.
Крім парубочих, цього вечора ходять й дівочі Миланки. Серед
дійових осіб є дві персони – "Миланка", зодягнена у весільний одяг
молодої і "Василь" – пер евдягнена в молодого юнка, на якій є жупан,
шаровари, шапка, чоботи. На відміну від хлопчачої дівоча ватага не
заходить до оселі, а щедрує під вікнами:
Ой та учора ізвечора
Пасла Миланка два качура.
Ой пасла, пасла, загубила,
Ішла додому, заблудила.
Ой приблудила в чисте поле,
А там Василько конем оре.
- Ой ти, Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечку.
Буду тебе шанувати,
Щонеділеньки прибирати,
За головоньку затикати.
Господарі виходять й ощедровують скарбника грішми – "Миланці
на вінок".
Дівочі щедрування припиняються до півночі. [2].
Література:- Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. –
Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с. - Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.