Застосовували такі свічки-громнички люди при різних випадках,
зокрема, коли хтось не міг умерти, в руки йому давали громничку
(коли він не міг її втримати, запалювали її за головою).
Коли хтось вибирався в далеку дорогу (на війну чи за океан), коли
по селах лютувала якась пошесть – холера чи мор, коли перший раз
ішли орати, коли вперше навесні виганяли худобу в поле, – завжди
запалювали свічку-громничку. Коли в хаті водилося нещастя – нею
обкурювали довкола хату.
Коли навесні налітала велика буря з громом і
блискавками (у народі говорили, що б'ють
перуни), то селяни, щоб захистити себе, обійстя
і худобу від вогняних блискавиць, швидко
запалювали свічку-громничку, посвячену в
храмі, ставили її перед образами або
приліплювали на край сталу і молилися:
"Врятуй, Боже Всемогутній, мене від усякого
зла". Селяни швидко брали зілля (багнітки,
посвячені на квітну неділю і ліщину, якою замаювали вікна й двері на
Русаля) з-за образів і кидали у вогонь як жертву Перунові. Вони
вірили, що святий дим з торішнього свяченого зілля розганяє хмари.
Разом із свічками-громничками в церкві святили й воду (називали
"стрітенською"). Її берегли, бо вважали цілющою, і вживали проти
"пристріту" (наврочення), лікували вуха, натирали хворі місця на тілі.
Тією водою навесні окроплювали господаря, коли він перший раз
ішов орати, її вживали, коли вперше виганяли худобу на поле, щоб її
не пристрітили погані очі. Принесеною свяченою водою
окроплювали хату (кути), щоб у ній завжди був спокій, а решту
залишали на випадок якоїсь недуги. До такої води кидали вуглики
проти хвороби (пристріту). [2].
Література:- Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-
Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с. - Шмайда М. З обрядового календаря русинів-українців Пряшівщини // Пам'ятки
України, 1992, – ч.1. – С.50-54.
Дорота
6 лютого
Назва свята Дорота може позначати запліднену жінку, що носить
дитину. Огрядну жінку, що нагадує вагітну, називають дорідною.
Дорідний – це врожайний, багатий, великий. В зимовий час насіння