Вер биця
18 березня
Свято відзначають за тиждень перед Великоднем. 18 березня – це
дата за постійним календарем: 24 – 6 = 18. Зараз, коли свята накладені
на семиденку, то втрачається постійна прив'язка чисел до днів тижня.
Тому ми подаємо таблицю, щоб легше було орієнтуватися чому саме
ці числа вибрані для свят (див. табл. в статті про шестиденку).
Далі подаємо опис свята за етнографічними джерелами.
Вербу здавен шанував наш народ – вона найскоріше сповіщає
прихід весни. Є в нас віра, що верба втілює в собі велику силу життя.
Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка гнана вітром заплакала за
життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і Матінка-Земля
їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З
гілочки виросла велика верба – ми, люди природи,
зачаровані великою спонукою життя! І святу таїну
життя у вербі бачачи, ми перед Великоднем вітально,
радісно торкаємося самі до себе гілочками і кажемо:
Не я б ' ю – верба б ' є,
Недалечко червоне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай!
Що значить – не я турбую тебе, а сила життя, що є в мені, виявляє
торжество своє. [1 , 367].
Відтак, на Вербну неділю в усіх храмах відбувається врочистий
обряд посвячення вербових галузок. Після Богослужіння
священнослужитель скроплював гілочки свяченою водою.
За звичаєм батьки "б'ють" свяченими галузками й дітей:
Не я б ' ю – верба б ' є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із відправи, більші галузки втикають біля дороги чи
на городі, щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. А якщо ще
доволі холодно, то гілочку ставлять вдома у глечик з водою і
очікують поки потеплішає і можна посадовити деревце у землю. Від
того, очевидно, українські села завжди потопають у вербах. Перед
тим, як посадити галузку, кажуть:
- Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!