інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці,
то у вівторок це роблять дівчата. [5 ].
Література:- Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.: Оберіг, 1991.
- Гавриїл. - http://uk.wikipedia.org/wiki/Гавриїл
- Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл.
друк., 2005. – 310 с. - Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7523
(2015). – 68 с. - Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
Радуниця (Проводи)
1 квітня
Наступна після Великодня неділя, а відтак і увесь тиждень
наз ивався Провідним або Радуницею. Свято називали ще Красною
Горою або Могилками [1, 240].
Це своєрідне виряджання духів. Вважається, що від Чистого
четверга до Провідної неділі покійники провідують своїх близьких і
далеких родичів. Особливо активізуються духи-душі від сутінків і до
третіх півнів. Удосвіта на Великдень вони разом з членами родин
розговляються, а через тиждень їх потрібно вирядити – до вирію та на
охорону нив і врожаю.
Напередодні Проводів у Провідну неділю жінки несуть до храму
кошики (хлібини, шмат сала, ковбаси, яйця) й відправляють поминки.
Потім з цим їством, що символізує коливо, тобто жертву предкам
відвідують могилки. В основному могили відвідуються в понеділок –
Проводи (іноді йдуть у неділю після Богослужіння). При цьому
гробки приводять у порядок. Якщо страву не святили в храмі, то
годиться це зробити на гробках, біля каплиці. Кошики ставляться
вряд, біля них запалюють свічки, і священик править велику
Богослужбу по предкам. Після чого їжу несуть покійникам і
розкладають на могилках. Споживаючи їжу, поминають померлих:
- Дай нам, Боже, довго на цім світі прожити, в добрім щасті
панувати, а померлим – добре у вирії перебувати! [2 ].
Існує давній звичай пригощати людей їжею, щоб поминали предків,
а залишені на могилах ласощі пропонувати взяти дітям (або діти
опісля поминок самі забирають їх) як згадку про померлого.
Микола Костомаров зазначає, що у багатьох слов'ян після
поминальної церемонії в честь покійників проводили тризну, що
включало поминальний обід і змагання (битви), а також різноманітні
весілля. Це вказує на те, що слов'яни вірили у воскресіння. [1, 240].