І прокинеться Левіафан

(^28) ДЖЕЙМС С. А. КОРІ
перемоги в дорогих перегонах до контейнера, в який тебе запакують
та відішлють додому, має бути довгий. Або, можливо, й ні.
— Бідолашне зіпсоване дівчисько, — промовив Міллер до
екрана. — Несолодко тобі буде.
Він закрив файли і заходився тихо та зосереджено пити, втупив-
шись у білу стелю над головою. Крісло, на якому зазвичай сиділа
Кендис та розпитувала про день, стояло порожнє, однак він усе одно
бачив її. Тепер, коли не було кому його розговорювати, він краще
розумів її імпульсивний вчинок. Вона була самотня. Тепер Міллер
це бачив. Уявна Кендис закотила очі.
За годину, добряче розігнавши кров питвом, він нагрів собі миску
справжнього рису та ерзац-бобів — із дріжджів та грибів можна
зліпити що завгодно, і ти повіриш, варто лише перед тим випити
достатньо віскі, — а тоді розчахнув двері своєї нори й сів вечеряти,
спостерігаючи ніжні вигини людського потоку. Друга зміна заполо-
нила станції метро, відтак звільнила їх. Діти, які жили через одну
нору, — восьмирічна дівчинка та її чотирирічний братик — зустріли
батька обіймами, вереском, обопільними обзиваннями і плачем.
Блакитне склепіння сяяло відбитим світлом — постійне, незмінне,
надійне. Тунелем пролетів горобець, а тоді завис у повітрі — Гев-
лок божився, що на Землі вони так не роблять. Міллер кинув йому
штучний біб.
Намагався думати про те дівчисько Мао, але, зізнатися, йому
було байдуже. Щось відбувалося поміж бандами на Церері, й через
це він збіса нервувався.
А та штука з Джулі Мао? Халтурка.