Розділ третій. Голден
П
ісля двох майже повних днів під високою гравітацією у Голдена
боліли коліна, спина й шия. І голова. І також, чорт їх забирай,
ноги. Коли він увійшов до «Лицаря» через основний шлюз, Наомі
саме піднімалася трапом з вантажного відсіку. Вона всміхнулась
і показала великий палець.
— Брухтозбирач закріпила. Реактор поставила прогріватися. Ми
готові летіти.
— Чудово.
— Хто наш пілот?
Сьогодні на вахті Алекс Камаль, тому летимо з ним. Хотілося б
Валку. Валка не такий досвідчений, як Алекс, але хоча б тихіший —
а голова болить нестерпно.
— Алекс хороший, — усміхнулася Наомі. — Просто лепетливий.
— Не знаю, що означає це твоє лепетливий, але якщо воно озна-
чає Алекса, то я вже хочу здохнути.
Голден піднявся трапом на верхню палубу, де розміщувалися ко-
мандна станція та крісло пілота. Відображення Наомі на блискучій
чорній поверхні вимкненого настінного екрана підсміхнулося йому
в спину. Він не міг зрозуміти, як тоненькі й довготелесі, ніби олівці,
поясани так швидко відновлювалися після високих переванта-
жень. Напевно, розмірковував, десятиліття практики і природний
добір.
На верхній палубі Голден пристібнувся перед командним тер-
міналом — матеріал амортизаційного крісла-колиски м’яко охо-
пив його тіло. На останній відрізок шляху Аде виставила приско-
рення — в половину g, і він був радий нарешті влягтися на пінкову
спинку. Голден навіть дозволив собі тихенько застогнати. Клацнули
перемикачі — метал та пластик, створені, аби витримати десятки g
перевантаження і сотні років служби. «Лицар» озвався гірляндою
вогників-індикаторів і майже інфразвуковим гудінням.
За кілька хвилин Голден озирнувся і побачив чорну чуприну
Алекса Камаля, котрої вже торкнулось облисіння; услід за нею
